Дохтор Йойболит

І.
Добрый дохтор Йōйболит,
Што пуд деревом сидит,
Пōйте д'ньōму пōлїчіть ся:
И кoрōвко, и вōвчицьо,
Ци вто боґар, хробачок
Вадь мēдведицьо!
Всїх ізцїлит, погой́ит,
Добрый дохтор Йōйболит!

ІІ.
Раз, лисиця ōд ньōму прийшла:
«Укусила, ня перше оса!»
А пō ньӱв, прийшōв д'ньōму пес:
«В нӱс ня куриця дзьōвбла фест!»
Дале труська за ним прискакала.
И йōйкала вна, нарїкала: «Йōй! Яй!
Трафив зайчик мӱй пуд трамвай!
Солōдку Дїтину ми, ударив трамвай!
Даяк урвав ся з рук сēстры Бӱжкы
И му читаво притяло нӱжку,
Удтипирь бде навхтема хромати!»
- рēвала у дохтора Мати.
Упōвів Йōйболит: «Ни є бїды!
Анушик, несїт го сюды ,
Вбы-м пришыв му "нōві” лабчинята.
Ни журїт ся вы нич, нēб́ōрята!»
И принесли му зайця малого,
И хворого и хромого,
Айбо, дохтор пришив му нӱжкы.
Сяк назад зайчик годен скакати.
А ує́дно из ним и му Мати
Имила ся такōй, радо играти.
И смiє́ ся она и Бога славит,
За дохтора з имēньом Йōйболит!

III.
Раз, ба удкідь-ись шокал,
На кобылї прискакав:
«Туй Вам, - каже - тēлēґрама
Уд Гіпōпōтама!»
«Прийдїть нараз Дохтор,
У Африку скōринько.
И спасїть нам Дóхтор,
Дїточок малинькых!»
«Пак, што ся у вас стало,
Ми кажіть.
Ачинь ся вашi дїти, домак ся пōхвōрїли?!
Ни мовчіть!»
«Йōй, пан Дохтор!…Біды читаво у нас:
Быв – сурдик;
А днись – коргаз!
Адде, позад маларїі,
Мали сьме ēпідēмію;
У дїти бōлять чēрева,
А подаґде є колера.
Добре знаву за брōнкїту,
Бронт и ...Як ї?... діфтēрїту..
Прōшу пōйте д'нам скоринько!»
- упōвів гониць Йōйбōлиту!
«Вōзьму в гатіжак лїкы -
Такyй годēн им ідти.
Лиш у кōтрӱм сурдикови,
Дїти вашых ми найти?
«Жывēме мы в Занзїбарї,
Калагарї и Сагарї,
Ōстрӱві Фēрнандо По -
Там, де добрый Гiпопо,
Купле ся у Лімпопо».

IV.
И устав Йōйбōлит; и пōбіг Йōйбōлит.
Ци вто пōльōм, ци хащōв, паллаґами біжит,
Айбо в усї му фурт єдно слово гучит:
«Лімпопо, Лімпопо, Лімпопо!»
А у лиця му вітер; бє го снїг и град;
И дēбрї ōнь вывуть: «Гет! Вēртай ся назад!»
И упав Йōйбōлит. Лēжит вӱн у снїгу:
«Я нич ни бēруву, ачēнь туй и умру».
Глипне Дохтор, на хамник, -што рӱс там у бōцї-,
А ид ньōму, біжат пōльом, краснi бiлі вōвці:
«Дохторе добрый, ни жури ся, нибай,
А гурї на нас, шікōвно сїдай!»
И скаче путьом на них Йōйбōлит,
А у усї му твердо єдно слово звинит:
«Лімпопо, Лімпопо, Лімпопо!»

V.
Айбо скоро їм путь, сперло море тēмноє.
Оно страшно гучало и било сēрдито сōбōв вōєтноє.
И на Дохтора йдуть грӱзно грубі габы,
Ги кōй щӱпку, го хōтять прӱмкнути они.
«А кїдь ня тот бōвч затягне удну,
И я ся утōплю, и днись-кы умру,
Ба што тōвды буде из ньōв,
Из звїрькōв тōв хащовōв?»
Айбо уплыла нагло рыба-кит:
«Лїзь скоринько на ня Йōйбōлит!
Плысти будеш, ги на шіфi парадно,
Мōрьōм сим што з Тōбōв нич ниряднōй»
Плыве на китови упēред Йōйбōлит,
А у усї му лиш єдна нōвта сидит:
«Лімпопо, Лімпопо, Лімпопо!»

VI.
Тēпēрь ужēк горы стоять на пути,
Што їх ни обыйдеш, їх ни прӱйты,
А горы тоты – єдні лиш скалы,
А скалы вты – ги мур, ōнь пӱд хмары.
«О, Боже! А кїдь ни дӱйду,
У зарву даґде ся зарву,
Ба што тōвды буде из ньōв,
Из хвōрōв звірькōв малōв?»
Такой-нараз, иззад грубōї скалы
Ид Йōйбōлиту злēтїли орлы:
«За нас, Ты имай ся лиш,
Кліпнеш оком – и уже долетиш!»
На пōтяти летить уперед Йōйбōлит,
А удну, у души, му єдно лиш звучит:
«Лімпопо, Лімпопо, Лімпопо!»

VII.
А у тӱм часї
В Африци,
В дōлини
Лімпопо,
Сидит,
Рēве на бēрēзі
Добрый Гїпопо.
Вӱн у Африци, вӱн у Африци
Пуд палмами сидит
И на море, в єдну мїру,
Вӱн, из Африкы фурт зрит:
«А-ба кōтрōв шїфōв прийде
Добрый дохтор Йōйбōлит?»
Стоять пōвздōвж арсаґами,
Носорōжцї из слонами
Морконять пуд нӱс сēрдито:
«Чом ни видко Йōйбōли́та?»
Гїпопотамикы, слонята,
Квілят, ги кōй малі свиньчята.
И качулявут ся по земли,
И тритю нӱч они ни сплят,
Бо у них черева болят.
А, нидалеко струсята,
Тягнут шыю, ги гусята,
Ци нивидко Йōйбōлита,
Вбы їх улїчив уд грипа.
И головы у них болят;
И гыртанкы болят,
Из горячками они лежат,
Тай бēз себе говорят:
«Пак, де є? Де є? Де є?
Пак, вже прийшōв, ци нїт,
Наш дохтор Йōйбōлит?»
Адде-ка на бēрēзї,
Цапа-рыба лежит.
Дїти сōбі гадкує,
Но з-за сōнця фурт клюсит.
У дїти юв, бїдных
У малых цапат,
Ужек буде тритьый тыждинь,
Што їх зубикы болят!
У коника зēленого
Што знаєме веселым го,
Му ускочило плечико: болит оно його.
Два дны рēве, ни скаче,
А лиш лежит, сарача.
И Дохтора вӱн кличе,
Вбы поладив му плēчі.

VIII.
Нагле у нēбі, указало ся пōтя,
Ближе и ниже од звірьцї летит:
«На пōтя, поникайте - там Йōйбōлит!
Калапом махать и гōйкать ид нам:
“Африко мила! Дōлēтїв им д'вам!»
Йōй, што вискали дїти того сурдика:
«Прийшōв од нам! Гōйра! Гōйра!»
Пōтя над ними круг учинило.
И лиш красно на зēмлю сїло,
Такуй-нараз Йōйбōлит,
Д'гїпопотамикам біжит.
И надуті їх черева,
Пытать перстом там де треба:
«В вас, я вижу, нēборятка,
Такой - вїко чōвколадкы!»
Здїв сōбі на нӱс очкы.
Дав їм тēі из укрōпу
И угльōві-ґомбичкы!
А дале пōбіг
Од малым тіґрінятам.
И ōд бідным, горбатым,
Дрӱбным комілчатам.
И доґдеєдному: «Язык укажіть!
« “А” упōвіште! Типирь-кы дышїть!»
«Алпōв» натер їх, ґомбичо̀к дав,
Кōґēля-Мōґēля їм приписав.
Дēсять ночи Йōйбōлит,
Ни їсть, нич ни пє, ни спит
Фурт гōрячкы лиш ґрадує,
И коло хворых сидит.

IX.
Айбо улїчив Вӱн їх,
Лімпопо!
Погойив хромых и хворых,
Лімпопо!
И смівут ся радо там ушыткі,
Лімпопо!
И ни годни ся они набавити, найграти
Лімпопо!
Цапа-рыба Каракула,
Радо плавником махнула
И сміє́́́ ся и регоче
гибы їі дако скомче
Гїпопотамикы-бітанґы,
Лабома радо дубонять
И читаво так бють у путь —
Што ōнь дубы ся, ги косицї,
Уд того гупканя трясуть.
Туй и Гіпо; туй и Попо,
Гіпо-попо, Гіпо-попо!
Гинде йде Гїпопотам.
Вӱн иде из Занзібары.
Вӱн иде д'Кіліманджаро8 —
Вӱн и спӱвать и славит:
«Слава Ти, наш Йōйбōли́т!
Хвала добрым дохторам,
Што їх Бог заганять д'нам!»