Дикуны

Чом дикун радо забивать?
Чом хіжі із злом розбивать?
Палить села, вариші.
Чий не має вун душі?
Чом мацкаль прийшôв од нам?
Што хібить тым мацкалям?
Має в рôсії домуство,
Датко од тôму ґаздуство.
Діти у многих ай жоны.
…Дочекали в церкви звоны.
Їм довезли вжек мертвого.
А ще кôвдошу як много,
З фронта в рôсію вернули.
Ко здоровый, тых убули,
Пушку в руки – войовати.
Ще пудганять з щапом мати:
“Иди, сынок, убивай!
Не жалей детей, стреляй!”
їхньий царь як упувів,
Рянду їм на вôчі здів.
Гет ушыткі патріоты.
За рôсію! Ідіоты.

Жый і радуйся жытьови.
Не взяли од тя манковы,
Як од кôвдоша пудпору.
Не прийшли до тя в комору.
Нитко тя не бив, не кивав,
яблыка т’ти не побрывав.
Не плював ти у керницю,
Не украв з хліва телицю.
На музуль не наступив,
Словом тя не уразив.
Не облаяв твôю мамку,
Не насикав у топанку.
Діти, жону т’ти не рушав,
З твого таніря не кушав.
Обыстя не запалив,
І пса твого не назлив.
Од украінцю што хôчеш?
За яку правду моркôчеш?
ани ганьбы, ани чести,
Кугут скорше дасть ся знести.
Гôспôдь рôзум ти не дав,
Бо у дôвбню не ставав.
Зато там дикунства много.
Де лем стане, до сятого?

Зло у грудьох вам сидить,
Фурт, та гі смола кіпить.
Зло на жун ай на діти…
На стареньких пудняти
Пушку. Стрілити у них.
Бысь добити ще устиг.
Крôв маленьких діточок,
Дідику, старых бабок,
Гôрше ’д паліньки п’янить.
Чужа буль вас не болить.
Дôвго сь’те ся не ладили.
І на розказ озвірили,
Гі гôлôдні псы збісні.
Видко вôчі вам масні,
Зависні із злым угньом.
Гі дикун, із біґарьом,
Вшытких треплете ай вшытко.
Вжек не зопре нич і нитко
Вашу дяку забивати.
Ще і ще врагу глядати.
Зависть, што в сусіда ліпше,
Палить злом вас глыбше, глыбше.
Чом у другого штôсь є,
То, чого у тя ніє.
Што в чужуй ся хижи найде,
То ушытко вам ся зайде.
Хôть не знаєш, што то, нашто,
Не лишите нич, низашто.
Розлупати, розтрепати,
Силу свôю указати.
Дикуны здемичуть вшытко,
Бы не слідно і не видко
Од вариша ци села.
Грядки знищать ай поля.
З ким вôювуть дикуны?
Злобôв засліплені вни.
В кажду стрілять челядину,
Не санувуть і маржину.
По хижах б’ють, по кертах.
Зло їм є ще й в ґілюхах.

Не, бы чесно в ся робити
І ґаздуство богатити.
Чорна зависть з’їдать вас,
З вôйнôв вы прийшли до нас.
Ту єдно лем мош казати,
Дикунами вас назвати.
Хôть тото ще честь велика.
Звірина чеснішша дика.
Не учинить тулько зла,
Што вам містить голова.
Лінюхи вы ай п’яніці,
Вôйна вам свербить в гузиці.

Што бы сь’ме їм посочили
З того, што вни заслужили?
Закляло бы дикуну!
Побив бы їх грум, ану!
Фрац бы нелюдам тым бôв!
Бы Гôспôдь за них забôв!
Ґута бы їх побила!
Фена най бы хопила!
Най бы ся они не снили,
Краденым ся вчемерили!
Бы ся рôсія зарвала!
До мары, бы вжек препала.