Мамины чічкы

Мамко моя, де тоты чічки,
Што садили йсьте у керті сперед хижі?
Білі, сині, бордові і рижі,
Што цвіли – як паранні дівки.

Де тоты червені божі ружі?
Де тюльпаны, дряпкачі драчки?
Де магнолія, што коло ниї дуже
Файно угрівалися мачки?

Де галузки лобдочок білиньких,
Што йсьте гладили ласкавими руками?
Де корчики ґеорґін жовтиньких,
Што йсьте поливали водов вечорами.

Носили сьме воду з нашої ріки,
Бо казали йсьте: » З колодязя студена!
Треба вже ми йти пüлляти всі чічки,
Бо вд жары ушытко пропаде ми!»

Чорнобрывці, фіялки і айстры
В керті цвітуть, як фарбы картины,
Придумані всі малярьом-майстром,
Што на світ позерать очима дітины.

У міщатках з полотна насіння ,
Гладіолусу цибульки на полицях,
У коробках із чічок коріння,
Ускладані, посортовані в півници.

Мамко моя, де Ваші чічки,
Што усі ся ними любовали?
Кризантемы, ружі и церкувнички....
Чічки всі забановали і пропали!

Р.S. Моя мамко, я несу чічки,
Бо любили Вы йих дуже!
Мовчки запалю білі свічки
І помолюся за Вашу душу.