Великдень у войні

Вôйна у державі нись,
Смерть позерать на нас зблись.
Вôйна – гріх майбулшый в світі.
Діти, жоны се забіті.
Мертві хлопы, старі люди…
Крôв на твари, ’д крôвли груди.
Вôйна нич не переберать.
Ко ся трафив, тот умерать.
Хіжі кришить, болніці,
Школы, мосты на ріці…
Най то вариш, най село –
Та гі віником змело.
Вôйна сыта не быває,
Просту челядь забиває.
Бють каноны, горить вшытко,
Порох, дым і нич не видко.
Земля з небом ся змішали,
Желізом, угньом упали
На жытя, што Гôспôдь дав.
А антихрист жытя взяв.
Слызы, плач, горе ай жаль –
З вôйнов прийшôв ту мацкаль.
рôсія на нас напала,
Дика крôв у нюй ся взвала.

Вôйна вôйнов. Сято ту є.
Се Великдень ся парує.
Майжаданый ай сятый,
Веселый ай голосный.
Сято, што славить жытя,
Християнського путя,
Што од Богови веде.
Радость в душі нам кладе.
Сято Христа воскресіня
Ай на небо вознесіня.
Межи сятку, што їх є,
Ту Великдень зустає
Про нас радосным таким.
І жаданым, і сятым.

Айбо вôйна показила,
Нам Великдень надломила.
Дôкус нам ’го не забрала,
Сохташ мало заміняла.
Кіть не мош до церкви йти,
иншый шор мусай найти.
Вôду сячену імім,
Кошар із ньов покропім.
Свинська лаба закурена
З кошара стрычить солена.
А ще паска, сыр, пекничка,
Хріну з бураком скляничка.
Масло там ай писанки…
Тягне вжек на співанки.
Як по службі чути звоны,
Господу бєме поклоны.
По молитві за столом,
Гостимеся рокашом.
Се гостина, як гостина.
Помянім Божого сына.
Його чудо воскресіня
І на небо вознесіня.
Вôйна вшытко пригнявила,
Ай сохташ наш притишила.
Сміху менше, тихшый спів.
Ту є жура, піче гнів.
Вояки нись умеравуть,
Діточок псы забивавуть…
Ци буде вно веселоє,
Сято? Скорше лем смутноє.
За вояку помолімся,
Забитым мы поклонімся.
Господи, нас посануй,
Угень вôйны вжек задуй.
Крôв – не вода. Най не ллєся.
рôсія най заклянеся.
ХРИСТОС ВОСКРЕС!