Водянка и муряньок

Водянка - навēрчена фрїчка
Всьо красной лїто просвистала
И як вто так, - й сама ни знала -,
Лиш раз, ...зимōв задуло в личка.
Гет чистой поле помēртвіло;
А світлых днÿв - гибы й ни было:
Кōй и пуд малōв ростинōв,
Найшла вна хыжу из гостинōв.
Усьо минyло. Всьо прÿйшло.
З Зимōв - бідованя прийшло.
Водянка, нич уже-к ни спÿвать.
Мороз - у хыжку, її тїрять.
Ко чув, голōдному спÿвати?
Прÿйшла ї дяка и играти...
Злōв журōв тїряна она,
д'муряньцї тягне лабчиня: 

-"Бодай до первōі Яри,
Зогрїй ня, куме; прокорми!
Вōзьми у хыжу, сироту,
Вбы сил у ня прийшло крыхту!"

-"Ко чув, блудити сяк по свiтї?
д'Зимі ся, ци ладила в лїтї?" -
Позвідав муряньок куму. 

- "Йой сим ся-м точно ни журила...
Кōй в команицях там у нас:
Сята тай танцї - цїлый час...
Так, ōнь ми гōлову крутило".

-"А, пак ты... ?"- "Я, кажу цїле,
Цвірїнькала-м вам, уд души!" 

- "Ко в лїтї, на роботу фÿтькать,
В Зимі - най дубкать, уд души!"