Война у нас ярьовала

Вонка ярь. У час, гі все.
Лем не радость нам несе.
Час орати, боронити,
І с́іяти, і садити.
Указує сонце силу,
А мы землю нашу милу
З ласкôв ладиме, з душôв…
Ярьовати час прийшôв.
Сято яри мы чекали…
Господи! А што дустали?
Смерті! Крôв! Слызы ай плач!
Стрілять адде не кербач.
Не тракторы то в полях
Рычать так, што бере страх.
Танки се. Землю демичуть,
А не вальки ту ся мичуть.
Місять землю золоту,
Угньом б’ють і там, і ту.
А ракеты, а каноны,
Еропланы, гі вороны…
Море желіза летить,
Землю роздерать, палить.

Де пропали орачі?
Не мерфелять колачі.
У землю ся закопали,
Місто того, бы орали.
Не мотыки і не вилы,
Хлопы збрань в руки хопили.
Жытя своє не санувуть,
З вôськом руським нись вôювуть.
Ярь. Орати, боронити…
Одкладім. Бо сокотити
Землю свôю час прийшôв.
Мацкаль вôйну нам найшôв.

Відьмôв злôв вôйна ворожить,
Смерть на нашуй земли множить.
Голодом ся нам узвала,
Поля гет нам здемикала.
Не засієся, не вродить,
Зерна, хліба не наплодить.
Руські у нас ярьовали,
Бомбами поля зорали.
А ракетами діскувуть,
Канонами боронувуть.
Погнойити не забыли,
ийзрі вояку лишили
По полях мертвых лежати.
Задарь чекать руська мати –
Сын ся з вôйны не вернôв.
На гнуй вун ся убернôв.
Хôть такий хосен із них,
Із вояку руських тых.

Руські нам поля порыли,
Стрілявучи учинили
Збыны, ярки, од бомб ямы.
Не перейдеш то ногами.
Без краю поля шорокі,
Ярки, ямы там глобокі.
Чажко буде хосновати
Дôвгі роки. Земля-мати
Сама ся не напростить…
Видиш се, душа болить.
Землі наші золоті,
Ще роки будуть пусті.
По ярках, збынах пшениця –
Та гі з бабы молодиця.

Ярь вже одтрубіла своє,
Піче сонце, гі німоє.
Час лем блиснув, літо ту є.
Мацкалиско ще вôює.
ораня ’го заклятоє
Про поля наші гурькоє.
Айбо се ще не ушытко.
Позад снігу стало видко
У полях озимину.
Прийде на ню час. Ану!
Буде што вліті пожати,
Хліба будеме мы мати.
…Лем поля зазеленіли,
Пушли в колос, душу гріли.
Мацкаль зачав біґльовати,
Озимину демикати
Гуселницями свойих танку.
Смаковав, та гі теплу фанку.
Нариком ’ю толочив,
Із злом місив, так бы жыв.
А де ’му ся не вдало,
Од канону полягло.
Бомбами так заметав,
Самі ямы полишав.
Вчинив з пôля решето.
Чом ся свинить? Ба за што?

Не лем челядь забивавуть,
Дикуны в хіжі стрілявуть.
Поля нищать ай демичуть.
Де ступили, біду кличуть.
Вôйна у нас ярьовала.
Свойим плугом поорала
Землю, котра нас гôдує,
Діточкам жытя дарує.
Поямчила, поярчила,
Біду з гôрьом учинила.
Прийшла гиде “ярьовати”,
Челядь мирну забивати.
Наруд наш цілый, великий,
Хôче знищити рус дикий.
Што тым мацкалям хібить?
Пити крôв чужу бажить.

Груды, ярки ай ретвині.
Мацкалі, иппен гі свині,
Зрыли вшытко, де ступали,
Із канону де стріляли.
Руські нам поля порыли.
Будуть з того їм могилы.
Загôяться земли раны,
Пстане гнуй за мацкалями.
Прийде ярь позад зимы,
Та гі дяка до кумы.
Бо ярьованя – нам сято.
Радуємеся мы зато,
Бо дарує вно жытя,
Гі сятоє зачатя.