Войно, стуй!

Вôйно, стуй! Вôйно, зоприся!
Узада лем убернися!
Увидь горе! Увидь журу!
Пела розваленых муру
Мертвы́х ийзрі. Ще й діти.
Кулько їх не мош найти,
Розметаных по полях.
Увидь в вôчох лю́дський страх.
Слызу ріки, крôвли море.
Вôйно, ты донесла горе.
Бо калічиш, бо забиваш.
Легко ты жытя уры́ваш.

Вôйно, стуй! Вôйно, зоприся!
Гріхом смерти не хвалися,
Не радуйся розваленым
Селам, варишам спаленым.
Най канону про тя спів,
Бы заткався, не гримів.
В крôвли лю́дськуй не куплися.
Ты прулляла. В нюй втопися.
Най тя вжек не веселить
Горе, што мамку болить,
За забиту 'ї дітину.
Ай за кажду сиротину,
Што по тôбі ся опстала.
Най бы тя роздемикала
Кара гôря, што гнявить,
Гі курячку розмастить.

Вôйно, стуй! Вôйно, зоприся!
Доста бы́ло! Заклянися!
Гріх страшны́й – смерті ай крôв.
Тот, ко се нам нись найшôв,
Нелюды то – мацкалі.
Та гі псы збісні ай злі,
Роздеравуть, забивавуть,
Што лем видять, што стрічавуть.
Вôйно, стуй! Вôйно, зоприся!
Заклянися! Заклянися!
Вôйно дика, пропади!
Не забивай вжек люди!
Украіні пôкуй дай!
Мацкалю́ в Сибір вертай!
Дикуну із вôйнов дикôв,
З дикôв рôсійôв великôв,
Мусай гет одгородити
Муром. Не дати ходити
До Європы, межи лю́ди.
Сісі ю́ды, сі приблуды
Най бы вумерзли в Сибіру
Ай пропили в пекло віру.
Вôйно, стуй! Вôйно, зоприся!
Наухтема заклянися!