Вспоминкы

Я помню час, коли болїло,
Коли-м ся вдарив у колїно,
Кой нянько взяв мене на рукы,
Кой стали ушиткі мої мукы.
Я быв малый, шіковный дїтвачок,
Збирав тоты наклейкы выд жвачок,
Быв єм руно там, де быв и каждый из вас,
Ходив по вершкам, у небі козы пас.
Йсе так банално, так всьо легко,
Даколи онь приторно тай мерзько,
За йсе казати пораз даже ганьби ми,
Сякых споминок є у каждум, никай ни!
Сись ми зась байлує розказати
Што за село ниє вже смысла штось писати
Ож тото не інтересно, ож тото дурноє
Пак ци виноватый я, ож є вто моє?
Каже ож сякоє вже нетрїбно,
Як мож казати сяк “обідно”
Я мав сись час, котрый сьте мали тоже вы,
Я тоже біг ид мамцї, просив си воды.
Айно, всьо было так просто тай банално,
Тай соглашав ся первым словом ипен “айно”.
Я быв дїтвак, такый ги были вы,
Но каждому течут лишек його слызы.
Не видїв ваші, не чули сьте вы мої,
Не знаву як у другув хыжи пахли вты помыї.
Но добре помню як ми пахнув чай из хлїбом,
Як бігли сьме в никуды из сосїдом.
Я добре помню правда лиш єдно,
Што в голові сидит у ня тото село.
Тот час, коли го было домак много,
Розбитоє колїно дїтвака єдного.